Я УКРАЇНЕЦЬ!
Октябрь 11th, 2007
И далее по теме:
Я не люблю сало, не ношу вышиванку и не знаю слов украинского гимна. Я не переплывал Днепр и не умею танцевать гопак. На моем столе не лежит «Кобзар», а на стене не висят рушники. Моя кровь красная, а не желто-голубая. Я не склоняю «пальто» и «кино», и три самых важных слова я сказал на русском языке. Я – украинец?
Я болею за «Динамо», за Кличко и Клочкову. Я видел эту землю из иллюминатора «Боинга», но я вернулся. Мне не нужны неоновые города и силиконовые женщины. Я не буду жить там, где улицы без имен, а люди без отчеств. Я останусь здесь. Здесь земля еще не остыла от огня, и еще не стерлись на плитах имена незабытых предков. Здесь девушки читают в метро и пишут стихи на парах по термодинамике. Здесь на деньгах поэты, а не президенты. Здесь шутят смешно и улыбаются честно. Из сердца не вычеркнуть пятую графу. Я – украинец.
Я люблю узкие улицы Львова и харьковские проспекты. Мне стали родными беззаботная Одесса, деловитый Донецк и легендарная Полтава. Я не верю патриотам на трибунах, но верю патриотам в окопах. Я верю в эту страну: я доверяю этому воздуху – он держит купол, этим горам – они держат страховку, этим людям – они держат слово. Я люблю стук каблучков по плитке Крещатика, скрип снега в Карпатах и шуршание крымской гальки. Мне никогда не забыть украинской колыбельной и поцелуя на Андреевском. А еще: мне часто снится необъятное небо и поле подсолнухов. И мой сын родится здесь. Я – украинец!
(5 голосов, средний: 4.2 из 5)
Загрузка ...- Побывал на DRAG-RACING! (5 из 5)
- Про кохання (5 из 5)
- Счастливы вместе - мой любимый сериал :) (5 из 5)
- VW Touareg V6 TDI (5 из 5)
- Скоро будем смотреть цифровое ТВ? (5 из 5)
- Просто ужас! В какой стране мы живем??? (5 из 5)
- Семейное (5 из 5)
- Ставим якорь (5 из 5)
- Жду зарплату… (5 из 5)
- Мега иллюзия! (5 из 5)
- Украина стала полноправным членом ВТО (5 из 5)
- Закарпатський кримінальний калейдоскоп (5 из 5)
- Мой мега-плов! :) (5 из 5)
- А ты сегодня улыбался? (5 из 5)
- Приобрел стереоколонки Microlab PRO 1 (5 из 5)
- Паника в Словакии при наводнении! (5 из 5)
- Момент истины (5 из 5)
- Крутые тачки нашего городка - Chrysler 300С (5 из 5)
- Skoda Fabia A05 с белой крышей (5 из 5)
- Путеводитель по злачным местам. Ужгород. (5 из 5)
Я – українець.
Я не люблю свій народ,
бо за що я маю його любити?
Іван Франко
Я народився у державі, кордони якої простягалися від Карпат до Тихого океану… Зі шкільної лави мені в голову вбивали слова гімну тієї, тепер вже неіснуючої, імперії: “Славься Отечество наше свободное”, тому не дивно, що вони й досі не стерлися з моєї пам‘яті, але в моєму серці викарбувані інші слова: “Душу й тіло ми положимо за нашу свободу” – і тому я ніколи не вдягну на себе футболку з написом “СССР”, навіть, якщо це дуже стильно чи модно… Проте, боюся, вишиванка мені не пасуватиме….Я українець?
Я виріс на Сході – там, де Сонце ввечері ховається не за маківки церков, а за вершини териконів. Там на парканах чомусь пишуть виключно слово з трьох літер, хоча під ними, насправді, лежить вугілля… Три слова російською мовою, у моєму рідному місті були не просто важливі – вони лунали й лунають постійно і всюди…. Для того щоб мати право на власну точку зору на Донбасі треба вміти добре битися, а не танцювати гопак чи вальс… Але шрами лише прикрашають чоловіка… В той час я мріяв грати за київське “Динамо”, а тепер вболіваю за донецький “Шахтар”… Я українець?
Я закінчив школу з російською мовою навчання. Мене нудило на уроках української мови і літератури, програму з яких складали “люди в гражданском” з єдиною метою відбити щонайменше бажання знати рідну літературу… Моя вчителька з російської мови була готова вбити “рухівця”, але ставилася поблажливо до того, що я носив на лацкані піджаку жовто-блакитний прапорець… бо я вигравав олімпіади з російської літератури… Я українець?
У 1991 році я спеціально поїхав з батьком на виборчу дільницю і власноручно проголосував за Незалежність на бабусиному бюлетені…. До речі, моя бабуся походить з давнього грецького роду…. Я українець?
Моя кров червона. Я чудово знаю, що вона не жовто-блакитна, бо неодноразово мав нагоду бачити її… Проте прекрасно пам‘ятаю як мій дід – офіцер радянської армії розказував, про хлопців у жовтих сорочках з синіми комірцями, які писали своєю кров‘ю: “Помираю, але не здаюся. Слава Україні!” Дід не приєднався до них… Він українець?
Я відмінюю слова “кіно” й “пальто”, бо так вимагає граматика мови моїх предків, чиї імена, насправді, вже давно забуті й стерті не лише з плит, а навіть з нашої пам‘яті… Замість їхніх імен, вулиці та майдани, парки та проспекти нашої держави (хоча хіба вона наша?) називаються на честь їхніх дійсно незабутих катів (вибачте, хотів написати – братів)….Ми українці?
Я не перепливав Дніпро, але чудово розумію чому у Запоріжжі не можна будувати мости через Хортицю… Я ненавиджу коли з Т.Шевченка роблять черговий ідол, портрет якого разом з рушниками має бути в кожній оселі чи кабінеті, але щиро шкодую, що на моєму столі не лежить “Кобзар” і що я не маю часу щоб бодай переглянути його… Я навіть не уявляю, які три слова можуть виявитися найважливішими в моєму житті…. Хто знає якою мовою я їх скажу? Я не бачив цю землю крізь ілюмінатор Боїнга… у мене не було можливості не повертатися сюди…
Проте, часто я хочу поїхати звідси. Туди, де неонові міста й силіконові (ні не подруги) долини, де вулиці не називають на честь загарбників, де у людей є можливість заробити, а не лише “замутить” гроші (хай на останніх й зображені не поети), де вірші пишуть не на партах, а у книгах, де студенти підробляють розвозячи піцу, а не створюючи за 50 грн. масовку на демонстраціях…. Мені набридли “патріоти з мерседесів” на трибунах, які таки дотримуються слова і заради своїх власних інтересів “і словом і ділом” готові направляти інших помирати у шанці… Негідники, для яких патріотизм став останнім притулком…. Мені все це набридло!
Але я не поїду…
Чому?!
Можливо тому що я українець…
Моя мати з Чечні. Вона не співала мені українських колискових, я вже не згадаю поцілунку на Андріївському узвозі, мені не сняться соняшники і небо, я не певен, чи будуть у мене діти…
То все ж таки, що це значить: “Бути українцем?”
Valik (с)
Комментарий от — Ноябрь 20, 2007 @ 8:06 пп
Я – українець. Версія Осокора.
Слова українського гімну давно запали у душу і були вивчені за власним вибором у підлітковому віці. Мені подобаються вишиванки, я люблю їх вдягати – це гарний і рідний мені одяг. Українські майстрині вміють робити з вишиванок справжні витвори мистецтва. До мого раціону входить багато різних страв, серед яких має місце і сало, хоча найбільша перевага віддається його копченому різновиду. Із великим задоволенням танцюю гопак – чудовий жвавий, енергійний і запальний танець, який приносить багато приємних емоцій. З Дніпром пов‘язує багато спогадів, але перепливати його спадало на думку лише у найекстремальніших фантазіях. Мій “Кобзар” лежить на тумбочці під рукою. Коли я шукаю розради для душі чи відповідей на складні питання, то перечитую емоційні і мудрі слова Шевченка. Рушники, що залишились від бабусі, приємно милують око. Я українець?
У випадку поранення з моїх судин струменить кров червоного кольору. Але прапор моєї держави має жовто-блакитне (або жовто-синє за Конституцією) забарвлення, як і його маленькі копії, що супроводжують мене на життєвих шляхах. Я рідко відмінюю слова “пальто” та “кіно”, але якщо вони органічно увіллються у новий правопис, то вживатиму частіше.
Важливі у моєму житті слова говорились різними мовами, але переважно українською.
Я українець?
У дитинстві мені подобалась спостерігати за грою київського “Динамо”, і хоч зараз інтерес не той, але це теж певний репрезентант України. Коли дивлюся бої Кличків, крім споглядання спортивної майстерності, приємно, що на престижних світових боксерських аренах здіймається наш прапор. Я байдуже ставлюся до Клочкової, але завдяки їй Україну також знають у світі.
Мені не доводилось літати літаками західного виробництва, проте з Ту-154 наша земля виглядає незгірш як з “Боїнга”. У мене не стояла можливість вибору різних громадянств, але, незважаючи на це, я практично не уявляю іншого місця свого постійного проживання, окрім як України. Я буду жити там, де мені зручно і там, де дозволять обставини, але це місце немислиме без українських просторів. Я - українець.
Тут ще земля не охолола від дурості, совковості, російщення, ще ходять по вулицях колишні райкомівські і обкомівські керівники, колишні слідчі КГБ і відставні радянські військові. На тутешніх цвинтарях є багато закинутих могил, стертість імен на яких пов‘язана не так з матеріалом виготовлення, як з відсутністю належного догляду, бо вже немає кому їх впорядкувати.
Я не один, я живу серед моїх співвітчизників, які лаються і б‘ються у громадському транспорті, стовбичать у автомобільних пробках, святкують і сумують, працюють і гуляють. Ми різні, але всі ми українці. Серед нас ще є ті, хто не розучився читати і самостійно мислити.
Я українець.
Тут є студенти, які бажаючи отримати заповітний “корінець” диплому можуть навіть прийти на пари з предмету, який їм абсолютно до лямпи, а прийшовши, займатися віршуванням або написанням SMS.
Тут на грошах ми побачимо гетьманів, бо президенти на таке ставлення ще не заслужили. Часом тут жартують: то дотепно, то грубо і посміхаються: то щиро, то натягнуто. Моя етнічна приналежність завжди зі мною і не зникає лише від того, що її не зафіксували у паспорті. Вона у моїх генах, у моїй свідомості, у світовідчутті. Я – українець!
Я по-своєму люблю як міста з їхніми мережами центрального опалення, площами, стадіонами, театрами, книгарнями і неоновими вивісками, так і села з їхньою екологією і простим щирим ставленням до життя, без силіконових тілом і розумом жінок.
Я люблю вузькі бруковані вулички Львова і дивуюся помпезно-сірим кварталам Харкова. Одеса і Донецьк не потрапляли до сфери моїх мандрів, але хочеться сподіватись, що й там є чому дивуватися й чому радіти. Затишна і напівсонно-спокійна Полтава є милим провінційним містом. Я впритул бачив “патріотів на трибунах” і тому впевнений, що у окопах їх точно не буде.
Я вірю в Україну, але не довіряю окремим індивідам і суспільним групам. Моє повітря переважно наповнене спокоєм і свіжістю. Гори дають відчуття мети, і змушують міркувати й про духовні вершини. Крім того, на них значно менше людей і ближче до неба.
Приємно дивитись на наше небо за будь-якої погоди, особливо ясної ночі, коли видно маленькі і такі водночас велетенські, відділені міліонами кілометрів зірки. І хоча сни я бачу рідко, довколишня природа із яскравими соняшниками з надлишком компенсує таку особливість.
Цокіт підборів на Хрещатику відрізняється від тупотіння у столицях інших держав. Сніг у Карпатах мабуть не схожий на свої канадські чи швейцарські відповідники, а кримська галька шурхотить інакше, ніж турецька.
Українські пісні й колискові завжди зі мною, як і горбата, натоптана бруком спина Андріївського узвозу. Свого часу, одна з вулиць, де я мешкав, мала лише номер, але вона не стала від того менш рідною.
Якщо у мене будуть діти, то швидше за все вони народяться в Україні. Бо я – українець.
Осокор (с)
Комментарий от — Ноябрь 20, 2007 @ 8:11 пп